ГРОМАДСЬКА СПІЛКА

«ІННОВАЦІЙНА ОРХУСЬКА МЕРЕЖА ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНИ ТА МІСТА КИЄВА»

CIVIC UNION «INNOVATION AARHUS` NETWORK TERRITORIAL COMMUNITIES OF UKRAINE AND KIEV CITY»

Перейти к записям

Східне партнерство ЄС: додаткові можливості для євроінтеграції України

Східне партнерство ЄС: додаткові можливості для євроінтеграції України /
[І.Ф.Ґазізуллін, М.М.Гончар, О.В.Коломієць [та ін.] ; за ред. В.Мартинюка. ; Укр. неза-

леж. центр політ. дослідж. – К. : [Агентство «Україна»], 2009. – 84 с.http://www.ucipr.kiev.ua/files/books/EaP_2009u.pdf 

Довідка:

 

програма «Східне партнерство» є спільною ініціативою Польщі та Швеції. Вперше програму було представлено в травні 2008 року. А в червні 2008 року цю ініціативу було підтримано на засіданні Європейської Ради (саміт глав держав і урядів країн-членів ЄС).

Східне Партнерство є шляхом посилення ЄПС і спрямоване на реалізацію найбільш амбітної програми інституційного будівництва (детальніше див.: Eastern Partnership — an ambitious project for 21st century European foreign policy, by European Commissioner for External Relations and European Neighbourhood Policy, Benita Ferrero-Waldner, 20 February 2009).

Програма «Східне партнерство» розпочала діяти (на саміті ЄС та східних партнерів 7 травня у Празі після інавгурації)

Головними партнерами Східного Партнерства, як відзначила Рада ЄС, є шість країн – Україна, Грузія, Білорусь, Молдова, Азербайджан і Вірменія.

Очікується, що до охоплених програмою шести країн: Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови та України можуть бути частково підключені Росія та Туреччина.

Росія і Туреччина матимуть можливість брати участь в дискусіях в рамках Східного Партнерства, долучатися до проектів, але саме партнерство їм запропоновано не буде.

Запропоновано два виміри «Східного партнерства» – двосторонній розвиток відносин країни-партнера з ЄС та багатостороння взаємодія країн-партнерів між собою і з ЄС. У двосторонньому вимірі пріоритети концентруються навколо чотирьох ключових аспектів: нові посилені угоди між ЄС та країною-партнером мали б укладатися у формі угод про асоціацію, передбачаються створення поглиблених зон вільної торгівлі, лібералізація візового режиму з можливістю започаткування безвізового діалогу, створення спеціальної програми допомоги для зміцнення адміністративної спроможності країн-партнерів.

 

Комісар з питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер: «Ми маємо ключову стратегічну зацікавленість в стабільності їхньої (країн Східної Європи) економіки та політичній стабільності», — сказала комісар і запропонувала до 2013 року надати шести країнам, з якими ЄС планує розвивати «Східне партнерство», додатково 350 млн. євро допомоги (таким чином всього 600 млн).

Східне партнерство» передбачає також детальний план встановлення зон вільної торгівлі й об’єднання їх до Економічної спільноти сусідів, а також полегшення візового режиму із відповідними державами та надання додаткового фінансування. На відміну від політики добросусідства, у рамках «Східного партнерства» відбуватимуться регулярні зустрічі політиків.

Східне Партнерство жодним чином не замінює функцій інших політик і програм Європейського Союзу в Східній Європі, а є новим форматом, який виведе політику ЄС на Сході на новий рівень та надасть йому нових можливостей для подальшого розвитку.

Для України, яка вже розпочала переговорні процеси і по угоді про асоціацію, і по зоні вільної торгівлі, і по скасуванню безвізового режиму, і по приєднанню до Енергетичного Співтовариства, Східне Партнерство є можливістю зафіксувати в нових нормативно-правових рамках намічені й нові перспективи інтеграції до Європейського Союзу. Україна також має всі шанси стати провідною країною в Східному Партнерстві і, таким чином, закріпити за собою роль регіонального лідера під егідою ЄС.

Хоча формально  залишається частиною Європейської політики сусідства, ця Ініціатива «Східне партнерство» розмежовує зовнішньополітичні підходи ЄС до відносин із «південними» (неєвропейськими) та «східними» (європейськими) сусідами. Де-юре, європейські сусіди мають чітке право набути членства в ЄС, південні – ні.

Запровадження під час реалізації ініціативи принципів вищезгаданої диференціації, а також спільної власності та спільної відповідальності перетворює країни-партнери з об’єктів політики ЄС, як це було у класичній ЄПС, у суб’єктів партнерства з ЄС. Відтепер не ЄС «даватиме вказівки» до виконання своїм сусідам, а сторони спільно працюватимуть над реалізацією спільних завдань та проектів.

Важлива з погляду вдосконалення законодавчої системи та проведення адміністративної реформи ідея створення спеціальної програми допомоги для зміцнення адміністративної спроможності країн-партнерів. У цьому контексті можна не тільки скористатися досвідом європейських держав, а й отримати конкретну фінансову та експертну допомогу, забезпечити підготовку та перекваліфікацію відповідних українських фахівців тощо.

Привабливими для України є окремі інноваційні елементи багатостороннього виміру «Східного партнерства», зокрема реалізація т.зв. ініціатив-флагманів за умови їх належного фінансування. Зокрема слід відзначити ініціативи-флагмани щодо створення інтегрованої системи управління кордонами, а також у сфері енергетики.

До слабких елементів ініціативи варто зарахувати два ключові елементи – незначне фінансування та відсутність європейської перспективи.

 

 

«Східне партнерство» підсилять фінансово

 

БЕНІТА ФЕРРЕРО-ВАЛЬДНЕР ЗАКЛИКАЛА ЄВРОСОЮЗ ЗБІЛЬШИТИ ФІНАНСОВУ ДОПОМОГУ КОЛИШНІМ РАДЯНСЬКИМ КРАЇНАМ, ЗОКРЕМА УКРАЇНІ, ЯКА ЗАРАЗ ПЕРЕЖИВАЄ СЕРЙОЗНУ ЕКОНОМІЧНУ КРИЗУ

Програма «Східне партнерство» все більше набуває конкретного змісту та почне діяти через два місяці. До того ж, очікується, що до охоплених програмою шести країн: Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Молдови та України можуть бути частково підключені Росія та Туреччина. Названі шість країн дуже хочуть стати частиною «Східного партнерства», певним мультинаціональним форумом, сказав перед початком засідання Ради міністрів із загальних справ та зовнішніх відносин Європейського Союзу верховний представник ЄС Хав’єр Солана.

Понеділкове засідання в Брюсселі стало черговим кроком до втілення в життя програми «Східне партнерство» та посилення його фінансової складової. Так, комісар з питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер закликала Євросоюз збільшити фінансову допомогу колишнім радянським країнам. «Ми маємо ключову стратегічну зацікавленість в стабільності їхньої (країн Східної Європи) економіки та політичній стабільності», — сказала комісар і запропонувала до 2013 року надати шести країнам, з якими ЄС планує розвивати «Східне партнерство», додатково 350 млн. євро допомоги.

На підтримку економічних і політичних реформ потрібно не 250, а 600 мільйонів євро, заявила вона у присутності міністрів закордонних справ 27 країн Євросоюзу.

У Європейському Союзі політику «Східного партнерства» вважають кроком уперед, оскільки в порівнянні із політикою добросусідства, яка нині діє, нова ініціатива передбачатиме додаткові переваги. Зокрема, Брюссель планує укласти з усіма цими державами угоду про асоціацію — за українським зразком. Окрім цього, буде започатковано «Програму побудови інституцій», за якою експерти Євросоюзу визначатимуть слабкі місця кожної з країн «Східного партнерства» і допомагатимуть виправити ситуацію за допомогою тренінгів, надання обладнання та технічного сприяння.

 

«Східне партнерство» передбачає також детальний план встановлення зон вільної торгівлі й об’єднання їх до Економічної спільноти сусідів, а також полегшення візового режиму із відповідними державами та надання додаткового фінансування. На відміну від політики добросусідства, у рамках «Східного партнерства» відбуватимуться регулярні зустрічі політиків.

Утім, не всі в ЄС підтримують нову східну ініціативу. Південні країни — члени ЄС та їхні сусіди налаштовані скептично. Вони побоюються, що збільшення витрат на Східну Європу відбудеться за їхній рахунок. Досі дві третини коштів Євросоюзу на регіональну політику йшло на південь, решта — на схід. Під час засідання в Брюсселі міністр закордонних справ Італії Франко Фраттіні зазначив, що «Східне партнерство» не повинно реалізуватися за рахунок середземноморських партнерів. Франція як ініціатор створення у липні минулого року Середземноморського союзу також вважає, що ЄС має більше уваги приділяти розвиткові партнерства з країнами Середземномор’я, які є сусідами ЄС.

 

Зі свого боку комісар з питань зовнішніх відносин та Європейської політики сусідства висловила переконання, що посилення допомоги східним сусідам є виправданим необхідністю попередження конфліктів. На тлі недавньої війни на Кавказі та російсько-української газової суперечки, вважає Ферреро-Вальднер, геополітичні умови змінилися. Вона також наголосила на важливості фінансової стабільності східних сусідів, і зокрема України, яка зараз переживає серйозну економічну кризу.

Білорусь, яку часто називають «останньою диктатурою Європи», також може скористатися перевагами, що їх надає програма «Східне партнерство». Але в Брюсселі від Мінська очікують поліпшення демократичних стандартів. Разом з тим міністр закордонних справ Чехії Карел Шварценберг, який головував на засіданні Ради ЄС, вважає, що у Білорусі з’являться проблеми з участю в новій програмі ЄС «Східне партнерство», якщо вона визнає незалежність Південної Осетії та Абхазії. «Звичайно, білоруський парламент має суверенне право ухвалювати рішення, але якщо Білорусь визнає незалежність Південної Осетії та Абхазії, у неї з’являться дуже й дуже серйозні проблеми з участю в «Східному партнерстві» ЄС», — заявив чеський міністр на прес-конференції в Брюсселі.

Тим часом міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер вважає, що Росія та Туреччина також можуть підключатися до проектів в рамках програми «Східне партнерство». За його словами, глави зовнішньополітичних відомств 27 країн — членів ЄС погодилися, що шість країн, охоплених програмою «Східне партнерство», не повинні виключати, а навпаки — навіть залучати час від часу непостійних членів партнерства Росію та Туреччину».

Як відомо, остаточне ухвалення програми «Східне партнерство», підготовленої Європейською комісією, повинне відбутися на саміті лідерів Європейського Союзу 19—20 березня, а її офіційне відкриття — на саміті ЄС та східних партнерів 7 травня у Празі. На розвиток програми позитивно впливає те, що Європейська комісія бере в ній активну участь. Також важливо й те, що ЄС зараз очолює Чехія, а в другому півріччі її місце займе Швеція. Обидві країни — прихильники тісної інтеграції ЄС зі східними сусідами.

Нагадаймо, що програма «Східне партнерство» є спільною ініціативою Польщі та Швеції. Вперше програму було представлено в травні 2008 року. А в червні 2008 року цю ініціативу було підтримано на засіданні Європейської Ради (саміт глав держав і урядів країн-членів ЄС).

 

Східне Партнерство: фінішна пряма до затвердження

 

23 лютого 2009 р. відбулось засідання Ради ЄС із закордонних справ, на якому серед низки питань було обговорено хід розробки Східного Партнерства. Очікується, що Європейська Рада на черговому саміті 19-20 березня офіційно затвердить створення Східного Партнерства, до якого будуть включені шість країн Східної Європи: Україна, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Білорусь і Молдова. У подальшому, на 7 травня вже заплановано проведення саміту Східного Партнерства у Празі, який має дати старт імплементації даної ініціативи Європейського Союзу. В той же час, в процесі розробки Східного Партнерства все ще існують невирішені питання, що й було виявлено в ході засідання Ради ЄС. До них відносяться: проблеми узгодженості із іншими форматами політики ЄС на Сході, невизначеність кінцевих положень по візовим питанням і фінансуванню та участь третіх сторін. Вірогідніше за все, що ці питання будуть остаточно вирішені до березневого засідання Європейської Ради. Тим більше, що міністри закордонних справ країн-членів ЄС продемонстрували єдність в питанні створення Східного Партнерства, а в ЄС ніхто не висловлюється категорично проти цього проекту.

 

Східне Партнерство й інші ініціативи ЄС 

 

Ініціатива Східного Партнерства розвивалась як окремий інструмент ЄС. Однак, в ході розробки погляди в ЄС дещо конкретизувалися. В результаті, напередодні березневого засідання Європейської Ради про Східне Партнерство почали більш відверто говорити як про східний напрямок Європейської Політики Сусідства (ЄПС). Європейський комісар із зовнішніх відносин і Європейської Політики Сусідства Беніта Ферреро-Вальднер перед засіданням Ради ЄС підкреслила, що Східне Партнерство є шляхом посилення ЄПС і спрямоване на реалізацію найбільш амбітної програми інституційного будівництва (детальніше див.: Eastern Partnership — an ambitious project for 21st century European foreign policy, by European Commissioner for External Relations and European Neighbourhood Policy, Benita Ferrero-Waldner, 20 February 2009). Тобто, Східне Партнерство має стати свого роду продовженням ЄПС і її відгалуженим напрямком у Східній Європі. Іншою складовою на південному напрямку вже є Союз для Середземномор’я. Та й в самій Комунікації Європейської Комісії чітко прописано, що Східне Партнерство є «специфічним східним виміром в рамках Європейської Політики Сусідства» (детальніше див.: Communications from the Commission to the European Parliament and the Council “Eastern Partnership”, Brussels, 3 December 2008).

 

Ряд країн-членів ЄС стурбовані можливим дублюванням функцій Східного Партнерства й інших ініціатив та програм. Це стосується Чорноморської Синергії і Північного Виміру. Також існує ризик, з врахуванням того, що ефективність Чорноморської Синергії виявилась низькою, про що було відзначено в доповіді Європейської Комісії від 19 червня 2008 року, що на фоні активного розвитку Східного Партнерства Чорноморська Синергія може дещо втратити свою значимість. Але, хоча обидва проекти і спрямовані на Схід від ЄС, вони мають ряд відмінностей, які дозволять їм не тільки співіснувати, але й взаємодоповнювати один одного. По-перше, метою Східного Партнерства є подальший розвиток процесів європейської інтеграції в країнах-партнерах, а Чорноморська Синергія має на меті поглиблення регіонального співробітництва чорноморських країн під егідою ЄС. По-друге, із переліку країн-партнерів Східного Партнерства до Чорноморської Синергії не входить Білорусь. По-третє, Чорноморська Синергія зосереджується виключно на проблемах Чорноморського регіону. По-четверте, Східне Партнерство, як вже зазначено вище, спрямоване на подальший розвиток Європейської Політики Сусідства, а Чорноморської Синергії стосуються ще й інші політики ЄС: процес з набуття членства Туреччиною і Стратегічне Партнерство з Російською Федерацією.

 

Ще один формат політики ЄС на Сході, а точніше на Північному Сході, Європи — Північний Вимір (Northern Dimension), не включає жодну з країн-партнерів Східного Партнерства. Була оголошена пропозиція про залучення Білорусі. І навіть 19 червня 2008 року у Варшаві Білорусь взяла участь у засіданні робочої групи партнерства в сфері транспорту і логістики в рамках Північного Виміру, на якому обговорювався можливий формат білоруської участі в програмі. Але повноцінного приєднання Білорусі до Північного Виміру не відбулось. До того ж, Північний Вимір не передбачає розвиток європейської інтеграції, а спрямований на сприяння безпеці і стабільності в регіоні шляхом співробітництва з країнами-учасницями у сферах економіки, розвитку людських ресурсів, екології, транскордонного співробітництва, правосуддя і внутрішніх справ. Одним із головних спрямувань Північного Виміру є Калінінградський анклав, частина Росії, яка виявилася оточеною країнами ЄС.

 

Тобто, Східне Партнерство жодним чином не замінює функцій інших політик і програм Європейського Союзу в Східній Європі, а є новим форматом, який виведе політику ЄС на Сході на новий рівень та надасть йому нових можливостей для подальшого розвитку.

 

Гнучкість – шлях до усунення перешкод   

 

Комунікація Європейської Комісії по Східному Партнерству від 3 грудня 2008 року передбачає, що принциповим є диференційований підхід до кожної країни-партнера. Тобто, в рамках Східного Партнерства не буде накладатися шаблон на всі країни, а буде здійснюватися диференційований підхід, в залежності від успішності просування внутрішніх реформ і розвитку сосунків з ЄС на шляху європейської інтеграції. Такий підхід дозволить уникнути блокування запропонованих програм і проектів, якщо вони не відповідатимуть інтересам окремої країни, або будуть несвоєчасними для неї, що спостерігається в Чорноморській Синергії. В результаті, це дозволить активно просуватися кожному учаснику Східного Партнерства до поглиблення європейської інтеграції та не стикатися з проблемою уповільнення такого руху в зв’язку з прив’язкою до партнера.

 

Невирішеним питанням Рада ЄС відзначила скасування візового режиму, з огляду на недопущення збільшення потоку нелегальних мігрантів із або через ці країни. Однак скасування візового режиму є важливим елементом для європейської інтеграції країни-партнера. Це є тим кроком, який дозволяє громадянам на собі відчути переваги від цієї інтеграції, адже інтегруватися до ЄС повинні і країна в цілому, і кожний її громадянин. У Комунікації Європейської Комісії чітко зазначено два етапи досягнення безвізового режиму, до того ж з кожною країною окремо. Перший етап передбачає проведення переговорів і підписання угод про спрощення візового режиму й про реадмісію диференційовано.

На другому етапі буде проводитись діалог про безвізові поїздки до ЄС, але після ефективної реалізації попереднього етапу. В рамках цього діалогу з кожною країною-партнером передбачається встановлення дорожніх карт. У випадку з Україною це може відбутися вже влітку цього року. Безвізовий режим вигідний не тільки для країн-партнерів. Європейський Союз також отримає дивіденди від встановлення безвізових режимів з країнами-партнерами. Як зазначила європейський комісар із зовнішніх відносин і Європейської Політики Сусідства Беніта Ферреро-Вальднер, ЄС отримає від Східного Партнерства можливість залучити висококваліфіковану робочу силу із країн Східної Європи для заповнення прогалин на власному ринку праці. В будь-якому випадку ЄС встановить безвізовий режим тільки з тими країнами, які виконають всі технічні вимоги ЄС. Україна в цьому вимірі, за словами заступника міністра закордонних справ Костянтина Єлисєєва, працює по чотирьом напрямкам: безпека документів для поїздок за кордон; громадський порядок, тобто виконання всіма українцями, які відвідують ЄС, правил поведінки; врегулювання міграційних проблем; захист прав людини. Зазначений комплекс технічних критеріїв дозволить нейтралізувати можливі проблеми, які могли б виникнути від відкриття візових дверей ЄС для східних партнерів.

 

Слабким місцем Східного Партнерства, що під час ІІІ Форуму «Європа-Україна» 27 лютого ще раз підкреслив голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк, є фінансування Східного Партнерства. Початково на Східне Партнерство на період 2010-2013 років передбачалося 250 млн. євро. Однак, на засіданні Ради ЄС 23 лютого Беніта Ферреро-Вальднер заявила, що Європейська Комісія пропонує збільшити обсяг фінансування на вказаний період до 600 млн. євро. Одночасно слід зазначити, що існує певний дисбаланс у фінансуванні між південним і східним напрямками політики ЄС. На країни Середземномор’я ЄС виділяє 2/3 загального обсягу допомоги, а на східних партнерів лише третину. Навіть збільшення зазначеної суми недостатньо для ефективної реалізації політичних і економічних реформ. Адже для порівняння, у 2007 році в рамках ENPI/IPA Україні було надано допомогу в розмірі 144 млн. євро, а разом з іншими країнами-партнерами (крім Білорусі) – 264,5 млн. євро (детальніше див.: Report on the first year of implementation of the Black Sea Synergy, Brussels, 19.6.2008). Залишається сподіватися на перегляд обсягів фінансування Східного Партнерства на період після 2014 року, щоб досягнути намічених амбітних цілей.

 

Партнери і залучені сторони

 

Головними партнерами Східного Партнерства, як відзначила Рада ЄС, є шість країн – Україна, Грузія, Білорусь, Молдова, Азербайджан і Вірменія. Ці країни є повноправними учасниками проекту ЄС, хоча ЄС все ще обговорює рівень залучення Білорусі. На кінцеве рішення впливатимуть такі фактори, як розвиток лібералізації і демократизації в країні, дотримання прав людини, а також ймовірність визнання Білоруссю незалежності Південної Осетії і Абхазії. В будь-якому випадку, двері Східного Партнерства повинні бути відкритими для Білорусі, щоб не допустити нового етапу її ізоляціонізму.  

У ході засідання Ради ЄС 23 лютого були висловлені пропозиції до розширення спектру залучення інших держав. Головна увага зверталась на Росію і Туреччину. Пропозиція полягає в тому, ці дві країни можуть бути залучені до участі, час від часу, для участі в окремих програмах, але не на інституційному рівні. На такій пропозиції наполягає Франція. Міністр закордонних справ цієї країни Бернар Кушнер однією з причин залучення Росії вказує, що вона не повинна мати відчуття, що є повністю оточена і виключена з процесів у Європі. Залучення Росії і Туреччини необхідне для вирішення таких проблем, як, наприклад, енергетична безпека, врегулювання конфліктів, охорона навколишнього середовища, боротьба з нелегальною міграцією. Конструктивний діалог і співробітництво з цими країнами є необхідною умовою для ефективної реалізації проектів і програм у тих сферах, які їх безпосередньо стосуються. Росія і Туреччина матимуть можливість брати участь в дискусіях в рамках Східного Партнерства, долучатися до проектів, але саме партнерство їм запропоновано не буде.

Для України, яка вже розпочала переговорні процеси і по угоді про асоціацію, і по зоні вільної торгівлі, і по скасуванню безвізового режиму, і по приєднанню до Енергетичного Співтовариства, Східне Партнерство є можливістю зафіксувати в нових нормативно-правових рамках намічені й нові перспективи інтеграції до Європейського Союзу. Україна також має всі шанси стати провідною країною в Східному Партнерстві і, таким чином, закріпити за собою роль регіонального лідера під егідою ЄС. Враховуючи найбільш успішне просування України на шляху європейської інтеграції серед країн-партнерів, наша держава може розраховувати на підвищену увагу з боку ЄС. Але єдиним можливим шляхом для України набути в перспективі членства у Європейському Союзі є успішне виконання кропіткої домашньої роботи з реформування всіх сфер життєдіяльності, сприятливі умови для чого можуть бути створені в рамках Східного Партнерства.

 

http://eu.prostir.ua/library/233052.html

 

 

Східне партнерство – додатковий шанс на зближення з ЄС

 

Практична підтримка

Польська еліта із власного досвіду знає: досягти членства в ЄС без адекватного бажання та розуміння з боку його членів неможливо. Відомо, що свого часу одним із головних зовнішніх локомотивів європейської інтеграції Польщі був Веймарський трикутник – формат взаємодії Варшави з Берліном та Парижем. Окрім того, для захисту власних інтересів східноєвропейські держави – кандидати на членство в ЄС об’єднувалися в регіональні групи. Одним із таких форумів міждержавної координації є Вишеградська четвірка (Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина), що діє й до сьогодні.

Висновок напрошується сам собою – успішність інтеграції залежить не лише від успішності двостороннього діалогу країни-кандидата з ЄС, а й від низки інших, не менш важливих чинників. Тут можна говорити і про лобіювання українських інтересів з боку окремих держав ЄС, формування груп прихильників України в ЄС, об’єднання зусиль країн-претендентів, участь у політиках та проектах Євросоюзу у сфері євроінтеграції, залучення до місій ЄС тощо. Кожен із цих напрямків у певний момент може відігравати чи не ключову роль для прийняття корисних для України рішень. Особливо багато важить у цьому плані створення сприятливого середовища для зміцнення власної позиції та підтримки практичних зусиль у напрямі зближення з ЄС. Одне слово, слід робити все, щоб Україну в ЄС сприймали як свою, а наше прагнення стати повноправним членом Євросоюзу не тільки не піддавалося сумніву, а й знайшло підтримку в європейської спільноти.

Конструктивні думки та ідеї щодо можливостей наближення України до Європи слід всебічно розвивати й підтримувати. І, звісно, – пам’ятати про свій інтерес. Так, як це роблять у Європі.

У зв’язку з цим хочу докладніше зупинитися на одному з актуальних сьогодні проектів, обговорення якого викликає бурхливі емоції й породжує численні дискусії по обидва боки кордону Україна – ЄС. Ідеться про запропоновану у червні 2008 року Польщею та Швецією ініціативу «Східне партнерство», яка, пройшовши відповідне опрацювання в рамках ЄС, у грудні 2008 року отримала концептуальне оформлення у вигляді Комунікації Європейської комісії.

 

Перед розробниками цього проекту, які прагнули започаткувати амбітну й комплексну програму поглибленої взаємодії ЄС зі своїми східними сусідами, що реально б діяла, стояло досить складне завдання: узгодити її зміст з усіма країнами-членами та зробити її привабливою для країн-партнерів. У принципі, як на мене, вдалося і те, й інше.

Всередині ЄС було вдало використано політичну кон’юнктуру, а саме те, що Франція напередодні свого головування прагнула започаткувати нову ініціативу для південних сусідів ЄС – «Союз для Середземномор’я». Найбільших скептиків східного напряму «заспокоєно» відсутністю перспективи членства для східних сусідів. Хоча дехто з представників старої Європи стверджує, що «Східне партнерство» – це «спроба Польщі контрабандним шляхом забезпечити Україні членство в ЄС».

Східним сусідам ЄС було запропоновано низку нових підходів та практичних пропозицій, які дозволили по-новому підійти до політики ЄС щодо своїх східних сусідів. Насамперед було враховано скептичне ставлення в Україні та в інших державах – східних сусідах до Європейської політики сусідства, яку трактували як обмеження євроінтеграційних прагнень європейських сусідів ЄС. Метою ініціативи було задекларовано сприяння максимальному наближенню країн-партнерів до ЄС. Так би мовити, «позитивний нейтралітет».

Ініціатори «Східного партнерства» доклали максимум зусиль для врахування у концепції ініціативи позицій держав-партнерів. Зокрема з українських пропозицій враховано положення про політичну асоціацію та економічну інтеграцію, низку інших важливих положень.

Щоб не дати спрацювати можливим «обмежувальним чинникам», запропоновано принцип диверсифікації: відносини ЄС із кожною з країн-партнерів розвиватимуться відповідно до її аспірацій та реальних спроможностей. Тобто наближення України до ЄС відбуватиметься без оглядки на політику інших східних партнерів ЄС. Як мовиться, хто скільки напрацював, той стільки й матиме.

Запропоновано також два виміри «Східного партнерства» – двосторонній розвиток відносин країни-партнера з ЄС та багатостороння взаємодія країн-партнерів між собою і з ЄС. У двосторонньому вимірі пріоритети концентруються навколо чотирьох ключових аспектів: нові посилені угоди між ЄС та країною-партнером мали б укладатися у формі угод про асоціацію, передбачаються створення поглиблених зон вільної торгівлі, лібералізація візового режиму з можливістю започаткування безвізового діалогу, створення спеціальної програми допомоги для зміцнення адміністративної спроможності країн-партнерів.

У регіональному багатосторонньому вимірі передбачається сконцентрувати зусилля навколо зміцнення енергетичної безпеки ЄС та його східних партнерів, вирівнювання регіонального розвитку країн-партнерів, запровадження багатостороннього політичного діалогу ЄС – країни-партнери. Надати поштовх реалізації «Східного партнерства» та продемонструвати його практичну цінність мають так звані «ініціативи-флагмани», до яких належать програми інтегрованого управління кордонами, сприяння малому та середньому бізнесу, розвиток регіональних ринків електроенергії, підвищення енергоефективності та використання відновлюваних енергоресурсів, подальший розвиток південного енергетичного коридору, посилення взаємодії у сфері надзвичайних ситуацій. Доволі значний набір інструментів для зміцнення співробітництва та наближення країн-партнерів до ЄС.

 

У березні 2009 року «Східне партнерство» було офіційно схвалене висновками Європейської ради і затверджене як зовнішньополітична ініціатива ЄС. Хоча ЄС трохи «здав назад», послабивши низку вищезгаданих положень, зазначена ініціатива може набрати реальної доданої вартості у процесі її належного виконання.

Якщо докладно розглянути пропонований двосторонній вимір «Східного партнерства», то побачимо, що він значною мірою відбиває сьогоднішній стан взаємодії України з ЄС. Справді, ми вже досягли домовленості про укладення угоди про асоціацію з ЄС, завершуємо переговори про створення зони вільної торгівлі, розпочали переговори про шляхи запровадження безвізового режиму у майбутньому. Тобто Єврокомісія не змогла «піти далі» напрацювань у форматі Україна – ЄС, поставивши таким чином нашу державу за взірець для інших партнерів у діалозі з ЄС.

Постає резонне запитання: а який тоді інтерес для України брати участь у цій ініціативі? Яку «додану вартість» може привнести «Східне партнерство» у наші євроінтеграційні прагнення? Відповідь криється у деталях.

Якщо виходити з інтересів України, «Східне партнерство» цінне з декількох причин. Насамперед, європейським країнам, які є сусідами ЄС, пропонується практичне сприяння у впровадженні та зміцненні європейських цінностей і стандартів. Поза сумнівом, посилення демократії, економічний розвиток та широкомасштабне співробітництво тільки сприятимуть зміцненню стабільності і безпеки в нашому регіоні.

Хоча формально «Східне партнерство» залишається частиною Європейської політики сусідства, ця ініціатива розмежовує зовнішньополітичні підходи ЄС до відносин із «південними» (неєвропейськими) та «східними» (європейськими) сусідами. Де-юре, європейські сусіди мають чітке право набути членства в ЄС, південні – ні.

Запровадження під час реалізації ініціативи принципів вищезгаданої диференціації, а також спільної власності та спільної відповідальності перетворює країни-партнери з об’єктів політики ЄС, як це було у класичній ЄПС, у суб’єктів партнерства з ЄС. Відтепер не ЄС «даватиме вказівки» до виконання своїм сусідам, а сторони спільно працюватимуть над реалізацією спільних завдань та проектів.

Важлива з погляду вдосконалення законодавчої системи та проведення адміністративної реформи ідея створення спеціальної програми допомоги для зміцнення адміністративної спроможності країн-партнерів. У цьому контексті можна не тільки скористатися досвідом європейських держав, а й отримати конкретну фінансову та експертну допомогу, забезпечити підготовку та перекваліфікацію відповідних українських фахівців тощо.

Привабливими для України є окремі інноваційні елементи багатостороннього виміру «Східного партнерства», зокрема реалізація т.зв. ініціатив-флагманів за умови їх належного фінансування. Зокрема слід відзначити ініціативи-флагмани щодо створення інтегрованої системи управління кордонами, а також у сфері енергетики.

До слабких елементів ініціативи варто зарахувати два ключові елементи – незначне фінансування та відсутність європейської перспективи.

 

Нечітко задеклароване Європейською радою ймовірне виділення 600 млн. євро на період 2010– 2013 рр. не становить адекватної суми для шести країн із населенням понад 75 млн. громадян. До того ж є побоювання, що більша частина цих коштів може піти на «розкручування» нової ініціативи ЄС – створення офісів та набір персоналу, різноманітні дослідження, поїздки й семінари, які будуть лише формальною частиною «Східного партнерства». Натомість країнам-партнерам, та й самому ЄС, набагато більше користі дали б конкретні справи. Тому, на мою думку, виділені кошти слід сконцентрувати на кількох практичних проектах, які б показали реальну додану вартість «Східного партнерства», підтвердили б його націленість на конкретний результат. Що стосується України, це могли б бути, наприклад, сприяння безвізовому діалогу або прикордонний менеджмент. Слід чітко пам’ятати, що без належного фінансування проект матиме не практичне, а лише ідеологічне наповнення.

Відсутність європейської перспективи для держав-партнерів чи бодай згадки про європейську ідентичність східних партнерів ЄС може істотно знизити вартість «Східного партнерства» для держав, котрі прагнуть повноправного членства в ЄС. З іншого боку, слід бути свідомим того, що за нинішньої ситуації в ЄС започаткування будь-якої ініціативи, яка б відкривала східним сусідам Євросоюзу шлях до членства, – питання непросте. Відсутність ратифікації Лісабонського договору, підтримування тези про «втомленість» розширенням, концентрація уваги ЄС на Балканах, відчутні проросійські симпатії у низки ключових гравців ЄС – лише вершина айсберга страху та небажання порушувати у будь-якій формі питання можливої перспективи членства для східних сусідів.

Україна чітко визначилася зі своїм стратегічним пріоритетом щодо повноцінної інтеграції до ЄС. Усі кроки й дії в європейських справах мають бути підпорядковані цій аксіомі. Переконаний, що Україна братиме участь у всіх ініціативах та проектах, які сприятимуть реалізацій зазначеної мети. Але слід також висловити застереження: якщо якийсь проект, так би мовити, «відводить євроінтеграційний локомотив України на запасну колію» – участь у ньому абсолютно недоцільна.

Аналіз положень «Східного партнерства» підтверджує: ініціатива не перешкоджатиме, а, навпаки, сприятиме наближенню України до об’єднаної Європи. Належне виконання закладених пріоритетів може, навіть у середньостроковій перспективі, створити умови для перетворення країни-партнера на країну – кандидата у члени в ЄС. Головне в даному випадку – індивідуальний підхід до кожної країни та, звісно, політична кон’юнктура в рамках ЄС. У принципі, це те, до чого ми прагнемо.

У разі ж виникнення яких-небудь складнощів з реалізацією політики «Східного партнерства», наприклад – брак фінансування або спротив когось із членів ЄС, Україна продовжуватиме розвивати співпрацю з ЄС на двосторонньому рівні, який і так жодним чином не обмежується цією ініціативою. Головне – щоб, як у випадку з Європейською політикою сусідства, не дозволити підмінити двосторонній вимір виключно рамками нової зовнішньополітичної ініціативи ЄС.

Звісно, з формальної точки зору, «Східне партнерство» потрібніше для ЄС, який до останнього часу не мав чітко сформованої політики щодо східних сусідів. У разі успішності реалізації цієї ініціативи позитивний вплив ЄС на пострадянський простір тільки зростатиме. Водночас це не вплив у «класичному» його розумінні (читай – сфера впливу), а сприяння у зміцненні миру, стабільності, демократії та добробуту. Адже саме плекання цих цінностей перетворили ЄС у своєрідний «магніт» для більшості сусідніх країн.

Важливо також наголосити: ініціатива спрямована на зміцнення добробуту, довіри, стабільного розвитку та демократії в нашому регіоні, що жодним чином не може становити загрози для третіх країн, зокрема Росії. Отже, ініціатива не тільки не має якогось антиросійського спрямування, а й покликана створити умови для покращення взаєморозуміння та співпраці всіх держав Європи.

Підсумовуючи викладене, хотів би висловити впевненість, що запланований на 7 травня 2009 року у Празі інавгураційний саміт «Східного партнерства» стане справді знаковою подією, дозволить «розставити на місця» всі питання та розвіяти наявні сумніви, а також окреслить пріоритети розвитку ініціативи на найближчу перспективу.

І ще одне, мабуть – найголовніше. Реальна віддача «Східного партнерства», як і всього євроінтеграційного процесу України, значною мірою залежить від нас, українців, від нашої солідарної позиції, здатності мобілізуватися і працювати ефективно. Перш ніж запитувати у партнера, що він зробив для реалізації спільної домовленості, слід поставити це запитання самому собі і дати самому собі вичерпну відповідь.

В рамках Східного партнерства передбачається відповідна інституційна програма, яка дасть можливість на додачу до існуючих вже програм, таких як TWINNING і TAIEX, суттєво поліпшити інституційну спроможність країни інтегруватися до ЄС. Крім того, за словами Віце-прем’єр-міністра, дуже важливими є наміри виділяти кошти на окремі регіони.  За його словами, Україна зацікавлена у здійсненні європейських програм, зокрема, в Криму, в старих промислових районах, таких, як Донбас, а також в секторальній підтримці, (Віце-прем’єр-міністр України Григорій Немиря наголосив, що Східне партнерство дає нові можливості для євроінтеграції України)

Саміт інаугурації «Східного партнерства» за участю керівників держав-членів ЄС і країн-партнерів відбувся 7 травня.

 

 

Яка Україні користь від «Східного партнерства»?

 

7 травня в Празі відбувся інавгураційний саміт «Східного партнерства» за участю керівників держав – членів ЄС і країн-партнерів.

«Східне партнерство» – польсько-шведська ініціатива, спрямована на поліпшення відносин з ЄС і яка має охопити 6 країн — сусідів Євросоюзу: Азербайджан, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну і Білорусь. У грудні 2008 року Європейська Рада принципово погодилась розпочати цей проект. 20 березня лідери країн Європейського Союзу затвердили політику «Східного партнерства», виділивши на неї 600 млн. євро на 2009-2013 роки.

Що принципово нового пропонує «Східне партнерство» порівняно з попередніми інструментами та політичними курсами? Про це ми запитали українських та закордонних експертів

 

Валерій Чалий, директор міжнародних програм Центру Разумкова, голова Громадської експертної ради при українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС:

БУДУТЬ КОНКРЕТНІ БЮРОКРАТИ, ЯКІ ЗАЙМАТИМУТЬСЯ ЦИМ ПИТАННЯМ У БРЮССЕЛІ 

За суттю ця ініціатива дає можливість Україні стати регіональним лідером саме в рамках «Східного партнерства», але це питання, можливості, ресурсів і стратегічного бачення для України.

Наскільки це наближає нас до вступу в ЄС? До вступу в ЄС нас наближають внутрішні реформи України, що базуються на національних інтересах. Усе інше – інструменти, які допоможуть розвинути чи зробити більш активним наше просування до ЄС.

Якщо раніше це були лиш якісь міркування, ініціативи окремих країн, то сьогодні СП є одною з політик ЄС, а значить, і це важливо, будуть конкретні бюрократи, люди, які займаються цим питанням у Брюсселі. У тому числі переглядатимуться, оптимізуватимуться форми технічної допомоги, фінансової допомоги.

Ініціатива, що пролунала від Польщі та Швеції була більш амбітна і, відповідно, звернення Єврокомісії до Ради ЄС були також більш амбітні. У фіналі, насправді, документ виявився дещо стриманішим, але тим не менше ключові позиції залишилися. Йдеться про два компоненти: двосторонній та багатосторонній. Якщо говорити про двосторонній компонент, то він концентрується на тих моментах, які вже в багато чому стали актуальними для України. Це угода про Асоціацію, економічну інтеграцію, питання мобільності й безпеки, які покривають такі питання як міграція, притулок, управління кордонами, боротьба з корупцією та організованою злочинністю та візову лібералізацію, енергетичну безпеку (поставка й транзит), підтримка економічного соціального розвитку.

Багатосторонній компонент включає чотири тематичні платформи. Це демократія належного управління і стабільності, економічна інтеграція і конвергенція з політиками ЄС, енергетична безпека та контакти між людьми. Тобто виділятимуться ініціативи- флагмани, на яких фактично фокусуватимуться ресурси.

Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України:

«СХІДНИМ ПАРТНЕРСТВОМ» ЄС ХОЧЕ СТВОРИТИ ДЛЯ СЕБЕ БЕЗПЕЧНИЙ ПОЯС НА СВОЇХ СХІДНИХ КОРДОНАХ

Саміт «Східного партнерства», який відбудеться 7 травня, пропонує більш конкретизовану й деталізовану політику сусідства.

Власне, як це прийнято Європейським Союзом, «Східне партнерство» (далі СП)– буде втілення політики сусідства на східному кордоні ЄС.

Звичайно, СП не дає перспективи членства в ЄС, проте воно дає певні інструменти, які можна використати в наближенні до стандартів ЄС.

Основна філософія СП полягає в тому, що ті програми, які запроваджуватимуться в рамках СП, мають сприяти проведенню реформ в Україні. Перш за все, у місцевому самоуправлінні, будуть запропоновані певні заходи в сфері безпеки, особливо, безпеки кордону, управління кордону, у боротьбі з кордонною злочинністю, також інструменти, що сприятимуть упровадженню безвізового режиму між Україною та ЄС. Тобто «Східним партнерством» ЄС хоче створити такий собі безпечний для нього пояс на його східних кордонах. Також зберегти, так би мовити, демократичний й проєвропейських тренд розвитку цих сусідніх країн.

Як це наближає нас до вступу в ЄС? У принципі, СП не вирішує нашої головної нашої мети – членства в Європейському Союзі – але його реалізація сприяє створенню передумов для наближення до стандартів членства в ЄС. Власне, ці передумови надалі дадуть нам підстави претендувати на членство в ЄС.

СП – це компромісна ініціатива в ситуації, коли ЄС не може нам надати навіть перспективи членства в Європейському Союзі, а Україні, звісно, через внутрішньополітичних причин не готова до такого членства.

Павел Воловські, експерт Центру східних досліджень у Варшаві:

НАЙБІЛЬША ЧАСТИНА КОШТІВ ПРИПАДЕ САМЕ УКРАЇНІ

Якщо хтось хоче знайти щось нове в «Східному партнерстві», то буде трохи розчарований. Ми всі добре знаємо, що там немає перспективи членства.

Ця нова ініціатива Європейського Союзу відкриває можливість реального заглиблення відносин між Україною та ЄС.

Тут є дуже, як на мене, цікавий момент – виходячи з того, що ця ініціатива розглядається як регіональна, це дозволить Україні стати лідером цих шести країн, які є адресатами «Східного партнерства». Тому що Україна вже зараз з тих шести країн найглибше співпрацює в усіх напрямках з ЄС.

Важливим є також те, що фінансові інструменти для СП є тими самими й що для європейської політики сусідства, але все-таки в рамках СП ці суми куди більші – 600 мільйонів євро на три роки. І найбільша частина цих коштів припаде саме Україні.

Що саме пропонує СП Україні? Як на мене не можна і не варто запитувати, що конкретно пропонує ЄС цією ініціативою. Важливо те, що «Східним партнерством» передбачено й дозволено цим шістьом країн пропонувати свої конкретні проекти. Тобто українська сторона може придумати певні проекти, на які б вона хотіла отримати гроші від ЄС. Українські міністерства та українські неурядові організації можуть шукати партнерів у країнах ЄС і звертатися до Єврокомісії, аби вона виділила гроші на ці проекти.

Анатолій Орел, директор Центру міжнародних і порівняльних досліджень:

“СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО” – ЦЕ ФАКТИЧНО САНІТАРНИЙ КОРИДОР НАВКОЛО РОСІЇ

Те, що називалося раніше Європейська політика сусідства, а нині назвали “Східне партнерство”… Але це фактично – санітарний коридор навколо Росії. Росія не розуміє навіщо робити цей кордон, а ми не розуміємо, що в нас спільного, скажімо з Вірменією, з якою нас поєднують у одну політику?

Я поважаю вірменів, але чому ми не можемо мати такі саме відносини з Європою, як їх має Росія, чи, скажімо, Туреччина? Чому українці обов’язково мають бути пов’язані з вірменами, білорусами, молдованами? Ми всі – різні люди. Тому переконаний, що нам потрібні прямі відносини: Україна-ЄС.

Якось в дискусії про “Східне партнерство” мене запитали, чому, скажімо,  така потужна країна, як Ізраїль, теж співпрацює з Брюсселем в рамках політики сусідства, а ми не могли б? Але тут вже  питання географіі. Ізраїль знаходиться, вибачте, на Близькому Сході, і не є сусідом ЄС. А у нас всі сусіди – країни ЄС. Саме тому, переконаний, нам потрібен новий рівень відносин з ЄС. Це була б чесна розмова. Якщо я хочу щось мати, то неправильно спілкуватися з вами через посередників. І я вважаю, буде помилкою, якщо наш Президент поїде на саміт “Східного партнерства”. Він не повинен їхати. Ми повинні поставити умови перед ЄС, щоб у нас були прямі відносини. І нічого страшного не станеться, повірте.

Для мене, наприклад, взагалі принизливо, коли хтось за мене щось говорить. Мені неприємно, коли за мене говорять поляки, румуни, шведи чи росіяни. Я переконаний, що наша країна є достатньо зрілою для того, щоб говорити напряму. І тут я нікого не ображаю.  Просто нам теж потрібно мати гідність. І якщо наша еліта, МЗС матиме гідність, воно так говоритиме з усіма.

Борис Тарасюк, голова Комітету з питань європейської інтеграції ВРУ:

«СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО» НЕ ПОВИННО ЗАМІНЮВАТИ ДВОСТОРОННІЙ ФОРМАТ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

«Східне партнерство» справді може стати для нас додатковим чинником реалізації наших інтересів у взаєминах з Європейським Союзом, але ця політика не повинна заміняти собою ту мету, яку ми ставимо перед собою – членство в ЄС. Вона не повинна також замінювати двосторонній формат відносин між Україною та ЄС.

Щодо переваг, які отримує Україна від нової ініціативи, котра буде відображена й у базовому документі про співробітництво з ЄС – Угоді про Асоціацію – варто виділити запровадження безвізового режиму з ЄС для громадян України та створення зони вільної торгівлі.

Щодо інструментів у рамках СП, для України є особливо цікаві поліпшення в управлінні кордонами та підвищенні адміністративної спроможності інститутів влади.

Місія ЄС з надання допомоги на кордоні з Молдовою довела свою ефективність, для нас зараз це досить актуально, тому інструмент щодо управління кордонами є дуже цікавими для України. Щодо підвищення адміністративної спроможності інститутів влади, інструмент направлено як на місцеві органи влади, так і на недержавні інституції, що в підсумку поліпшить ситуацію у цій сфері.

Віталій Мартинюк, аналітик зовнішньої політики українського незалежного Центру політичних досліджень:

600 МІЛЬЙОНІВ ЄВРО ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАДЕКЛАРОВАНИХ ЗАВДАНЬ НЕДОСТАТНЬО

Хоча «Східне партнерство» й розвиватиметься в рамках європейської політики сусідства, але це є виокремлений напрямок політики Європейського Союзу на Сході. Якщо Україну раніше ображало те, що на неї поширюється європейська політика сусідства, то в новому вимірі Україна має назву країни-партнера ЄС, а не Європи.

Двосторонній формат у рамках СП не приніс для України щось нового, а швидше зафіксував уже ті напрямки інтеграції, які в нас є.

Багатосторонній рівень передбачає розвиток співпраці між цими шістьма країнами, а також між усіма країнами або групами цих країн з ЄС. І якраз цей вимір є новий, оскільки передбачається створення так званого «проєвропейського простору» на східних кордонах ЄС. Проте для цього виміру не вистачає дещо фінансування, бо передбачено тільки 600 мільйонів євро для реалізації задекларованих завдань, але цього явно буде недостатньо.

Водночас СП передбачає залучення фінансів з інших джерел: міжнародних фундацій, приватного сектору.

Павло Клімкін, директор департаменту Європейського Союзу МЗС України:

УКРАЇНА НА СЬОГОДНІ ХОЧЕ ВИКОРИСТАТИ ДОДАТКОВІ ІНІЦІАТИВИ

Цей саміт є дуже важливим, оскільки для України “Східне партнерство” представляє собою додаткову можливість, яку Україна використовуватиме в контексті європейської інтеграції. Звичайно, важливо, щоб ця ініціатива не впливала на розбудову двосторонніх відносин України та Євросоюзу.

Україна розбудовуватиме інтеграційні можливості, які закладені в цій ініціативі, а саме принципи політичної асоціації та економічної інтеграції.

Це ключові моменти, але є й інші, наприклад, можливість виділення додаткових коштів не тільки з фінансування ЄС, а наприклад, від Європейського інвестиційного банку, тобто інших інституцій, які теж можуть надавати кредити на пільгових умовах.

У рамках “Східного партнерства” є багато інтеграційних ідей, які Україна може використовувати як додаткові для своїх двосторонніх відносин.

Ми очікуємо реалізації всіх наших сподівань, але це залежить від ЄС і країн – партнерів, наскільки вони ефективно і послідовно працюватимуть над реалізацією цієї ініціативи.

Ситуація, яка є на сьогодні в країнах-партнерах не має впливати на реалізацію цієї ініціативи, оскільки ідеї, закладені до “Східного партнерства” є за своїм змістом інтеграційні. Кожна країна може їх використати, але це залежить від самої країни, наскільки вона хоче і спроможна це зробити. Україна на сьогодні хоче використати додаткові ініціативи.

Опубліковано - Олексій Остапенко
Оставить комментарий